"ПЕРШІ СЕРЕД РІВНИХ – BINFIELD, ЯКИЙ МІЦНО ВСТОЯВ НА НОГАХ", - видавництво Зерно
Без добрив?» – «Еге ж, – киває фермер, – будемо без добрив вирощувати». – «Так не виросте ж!» – «Еге ж, – погоджується, сумуючи, фермер. – Без добрив і не зійде…»
На жаль, є в житті речі, які неминучі. Трактор не піде без палива, тракторист – без зарплати, рослина не виросте без добрив. Тому імпорт добрив за 10 місяців цього року становив близько 2 млн т. І склади імпортерів порожні, добрива забирають із коліс.
Компанії, котрі завозять добрива в Україну, міцно стоять на ногах. Хоча конкуренція висока, ринок цей не любить новачків або хапуг.
Спеціалізоване видання «Інфоіндустрія», яке відстежує ринок, вишикувало в рейтинги десятку найбільших імпортерів азотних добрив, трикомпонентних та двокомпонентних, калійних добрив, чотири таблички. І в усіх у першій десятці – BINFIELD, де першим, де третім-четвертим. Це змусило мене напроситися на розмову з операційним директором BINFIELD Всеволодом Беніцьким, хоча й нелегко було його впіймати в Києві. Бо логістика в нас одна на всіх – і на тих, хто везе до України добрива, вона також поширюється…
– Вам можна позаздрити… Ви так потужно пройшли цей рік…
– Пройшли непогано. Було багато факторів, які на це вплинули.
– Мабуть, передусім попит на добрива?
– З попитом були певні проблеми. Торік ми бачили нестримний ріст цін на добрива і водночас падіння цін на аграрну продукцію. Падіння попиту відбулося і через те, що частина територій стала непридатна для сільського господарства, а на частині територій урожай був украдений окупантами… Люди вибули з ринку… А частина фермерів через заблоковані логістичні шляхи не змогла реалізувати врожай 2022 року і відповідно не мала коштів. Основними споживачами добрив 2023 року були агрохолдинги, які гарантували обсяги. Малий і середній бізнес цей рік проходив украй важко.
– Так, по собі знаю…
– Отже, агрохолдинги були якірною базою, а оскільки ще з кінця 2021 року в нас були налагоджені логістичні шляхи через західний кордон, ми й 2022 рік пройшли успішно порівняно з нашими партнерами та конкурентами, відпрацювали правильну логістику. Торік ми привезли близько 100 тис. т добрив. А цього року – перевищили цей обсяг. Ще немає остаточних цифр, але, гадаю, це буде 130–135 тис. т. Рейтинги відбивають реальну картину. Український ринок потребує калію, а білоруський калій пішов із ринку. Ми почали шукати нові канали й створили компанію «КРАФТ МІНЕРАЛ», вона ввійшла в нашу групу і спеціалізується на калійних продуктах. Ми уклали угоду з «Араб Поташ», великою йорданською компанією, і прийняли цього року два кораблі – 20 тис. т.
– А куди прийняли?
– До Гданська. І з Гданська вже вагонними партіями доставили до України. Частково – автомобілями, але автомобільна логістика ще дорожча. Цей проєкт виявився успішним, продукт дуже високої якості, й ми плануємо продовжувати співпрацю, нарощувати обсяги. Ринок його оцінить – продукт отримали великі холдинги, дистриб’ютори, результат не забариться. Гранульований хлористий калій – один із ключових продуктів живлення рослин. Ми завозили ізраїльський фосфор, завозили NPK, там у нас лідерські позиції та маємо намір їх утримувати.
– Ваш успіх дивовижний тим, що в обох країнах, де ви були активні, – гаряча масштабна війна…
– Так, наприкінці року, коли ми контрактували продукти, ризики були дуже високими. Корабель із фосфором місяць стояв на рейді перед заходом у протоку до Ізмаїла. Дякуючи Богу і нашим Збройним Силам, усе вдалося, ми прийняли ці вантажі, й наші споживачі їх отримали. Проте ситуація дуже складна, і я не бачу наступного року покращення. Над українським сільгоспвиробництвом нависла загроза згортання обсягів, якщо не буде зростання цін на продукцію та побудови ефективних логістичних коридорів. Ми можемо пройти суттєву кризу.
– Пам’ятаю, ви позиціонувалися, як компанія з постачання спеціальних добрив.
– Ми вже широкопрофільні, постачаємо всі види добрив: від базових класичних до спеціальних. Життя змусило розширяти лінійку, на спеціальні добрива знижується попит, оскільки аграріям не вистачає коштів на основні добрива. Тому робимо акцент на них.
– Ви працюєте з усіма холдингами?
– З усіма, які не мають проблем.
– Я не знаю холдингів, які б не мали проблем…
– Справді, проблеми є в усіх, але не в усіх вони позначаються на операційному бізнесі, основних напрямах діяльності. Ми беремо участь у тендерах – це ідеальна система роботи. Працюємо тільки з прозорими бізнесами, адекватними. Зараз нічого не сховаєш, інформація є про всі рухи в компанії. Бізнес має відкритий характер, і, працюючи транспарентно, ти йдеш уперед.
– А менші й середні компанії теж з вами працюють чи орієнтуються на дешевші непевні добрива?
– Працюють, із нами залишилися відсотків 80 покупців. Дещо зменшили норми внесення – можливо, але цих клієнтів ми не втратимо. Люди, які зекономили на технологіях, відчують це по врожайності, а вона впливає на економічні показники.
– Проте ж дива бувають – іноді той, хто все зробив за технологією, багато інвестував, отримав рентабельність у 10%, а той, хто нічого не вносив, отримав менший урожай, але набагато вищу рентабельність.
– Це трапляється в один рік із десяти, а ми маємо надовго планувати, рахувати в перспективі трьох-п’яти років.
– Однак же зараз горизонт планування вимірюється днями.
– Я б не сказав. Ми відчуємо це по ринку землі. Зараз на ринку дефіцит. Коли ми побачимо, що на ринку багато пропозицій землі й ніхто не купує, це означатиме, що ринок падає. Поки що бачимо стійкість агросектору. Горизонт планування чималий, якщо люди вкладають у землю кошти, чималі кошти, й перекуповують один в одного землю за цінами, неадекватними на сьогодні. Економічного зиску від тих продажів немає.
– Ринок землі – це ще один парадокс… Колись в Австрії фермер, господарство якого відоме з ХІІ століття, мені хвалився, що докупив 20 га землі по 100 тис. €/га…
– Це аристократичний капітал, у нього подушка, напевно, ще з ХІІ століття набита золотими дукатами, ще з Хрестових походів.
– Ви набирали людей цього року?
– Ми точково добирали людей. Багато людей не повернулося з-за кордону, переважно жінки. Бухгалтер може працювати віддалено, але комерсант – ні.
– Як ви реалізуєте продукцію?
– В нас у компанії два підрозділи: один займається взаємодією з агрохолдингами та є внутрішня дистрибуція, з прямими продажами клієнтам. Ми все ж таки орієнтовані на те, щоб продавати добрива кінцевому споживачу.
– А якщо порівняти 2022 і 2023 роки? Як це за енергетикою, за настроєм співставне?
– 2022 рік мав стресовий стартовий сезон. Були надії на швидке завершення війни, і він завершився осінньою посівною за старими стандартами, незважаючи на нестримний ріст цін на ресурси. 2023 рік приніс тверезість…
– Той сплеск цін на добрива, напевно, декому приніс надприбутки…
– Можливо, хтось і отримав незаплановані прибутки, але ми не помітили, бо витратили їх на волонтерську діяльність, допомогу армії, передавали потрібні ресурси військовим частинам, довозили автотранспорт для військових від наших партнерів з Європи – в одній із частин ППО не було ані генераторів, ані компресорів, і після пострілу ракети вони мали кудись їхати, шукати тиск. Банальні речі, але їх треба було знайти, привезти. Частину енергії того року ми віддали на оборону країни. Цього року продовжили цю діяльність, але вже долучилася і держава, і західна допомога наспіла. Ми ще підтримували наших працівників. Кілька місяців не генерували доходу, але люди отримували зарплату.
– Якщо порівняти два сезони, весна й осіння сівба озимих, як ви оцінюєте стан сільського господарства?
– Люди намагаються витримувати рівень. Було таке, що декларували: будуть сіяти без добрив, але в підсумку однаково взяли добрива й посіялися. Впали посіви кукурудзи – це найзатратніша культура. Цього року це буде відчутно, люди йдуть у сою, ріпак. Пшениця стабільніша, це глибоко традиційна для України культура. Частково буде заміщення кукурудзи соєю, але ринок сої не безрозмірний.
– У чому все ж таки секрет? Як вам удалося в абсолютно екстремальній ситуації зрости? Навіть в агрохолдингів, у половини з першої десятки, збитки.
– Агрохолдинги більше постраждали. А ми не прив’язані до певного місця. Ми динамічні. Можемо зберігати вантажі в Європі та можемо продавати все з коліс, лише відсотків 10 продукції проходить через склад. Гнучкість – це перший фактор. І, гадаю, другий фактор – робота в ручному режимі. Саме в такому режимі ми управляли продажами, щодня збиралися й радилися, кому можна відвантажувати, з ким не варто ризикувати, якими маршрутами везти – це допомагає, коли бізнес рухається не сам по собі. Ми акціонери й управлінці, й у потрібний момент беремо керування на себе. Найманий менеджер може не ухвалити рішення. Я можу прийняти неправильне рішення, але я його прийму. Найгірше рішення – не вирішити взагалі нічого.
– Рік минає… Що мало найбільший попит цього року?
– Ви знаєте, все ж таки, напевно, звичайні добрива, commodities. Попит на них зростав найпомітніше – без азотних добрив не посієш. NPK продавалися складніше, тільки великі компанії використовували NPK у такому самому обсягу, як до війни. Більшість скоротила обсяги внесення NPK, для цього виду добрив це був найтяжчий рік. Особливо NPK із мікроелементами, під конкретні культури…
– А що було найскладніше цього року?
– Напевно, логістика. Ми не знали, на що чекати, в нас виникали непередбачувані проблеми, й гадки не мали, що такі обставини можуть виникнути. Наприклад, ситуація на польському кордоні. Її неможливо було спрогнозувати, вона нелогічна, вона суперечить усім угодам України та ЄС. Польський уряд недієздатний, там перехідний період, і політичні ділки використовують ситуацію на свою користь. Українські політики повинні з холодним серцем підійти до вирішення ситуації, щоб не зіпсувати стосунки з польським народом. Під’єднуються до страйку словацькі перевізники, а в Словаччині також уряд у стадії формування.
– Хто б знав, що це може впливати на добрива…
– Це впливає на все. Нам ще поталанило, бо зараз не сезон поставок. Якби блокада сталася в сезон поставок, були б зірвані контракти, було б дуже складно. Треба диверсифіковувати транспортні потоки, а тут мало простору для маневру, залишилося три-чотири коридори й пропускають вони стільки, скільки можуть, там неможливо збільшити вікно.
– Якщо ви настільки відчайдушні люди, що здатні планувати на три-п’ять років, – що плануєте на наступний рік?
– Ми плануємо інвестувати в промисловий комплекс України. Криза – найкращий час для інвестицій. Ми віримо, що перемога буде. Вона не буде простою. Нам не буде легко. Проте треба інвестувати й в аграрний, і в агропромисловий сектори. Я не бачу в Україні ажіотажу інвестицій у ті самі заводи з виробництва добрив. А вони вкрай потрібні. Тому, можливо, подумаємо про будівництво заводу після перемоги. Потрібно інвестувати в переробку.
– І де плануєте розташовуватися?
– Захід України, центр України – весь бізнес у нас сконцентрований у цих регіонах. Ми не йшли на глибокий схід і південь не з політичних застережень – це зони ризикованого землеробства, навіть південь Київської області вже посушлива зона. Брак вологи там жорсткий. Гадаю, буде заміщення овочівництва Херсонщини в Черкаській області, будемо дивитися й тримати руку на пульсі. Будемо розширювати логістичні потужності й вкладатися у виробництво. Ми готуємося, працюємо з інвестиційними фондами, ми в дорозі.
__________________________________________________________________________________
Я страшенно люблю, коли людина говорить, дивлячись у вічі, й очей не відводить. Таке буває тільки з людьми реальної справи, в політиці ви такого не зустрінете, от самі спробуйте. Для мене хлопці з BINFIELD – взірець українського бізнесу, це люди, які створюють життя і середовище. Все те, що ми так любимо в Україні – буяння зелені й щедрі ниви, чесні люди й щира дружба, енергія та натхнення – в них у фундаменті. Вони дають добрива, але більше – надію й упевненість у перемозі. Бо такий фундамент не руйнується, на ньому все стоїть і височіє. Твердо, як мур.
Розмову вів Юрій Гончаренко.
Текст статті взято з сайту Видавництва "Зерно"
| Телефон: | |
|
+38 (044) 455-79-81 |
| Електронна пошта: | |
|
[email protected] |
